Історія кафедри ЗЛПАТ

Кафедра “Збереження льотної придатності авіаційної техніки”(ЗЛПАТ) (колишня кафедра “Технічна експлуатація і ремонт літаків та моторів” та “Технічна експлуатація літальних апаратів і авіадвигунів”) заснована 25.08.1933 року при Київському авіаційному інституті. Першим завідувачем кафедри був доцент А.М.Лавров. У 1938-1941 рр. кафедрою керував доцент В.С.Стальненко. У довоєнний період викладачами кафедри підготовлено близько 80 фахівців з питань експлуатації літаків та авіадвигунів. У 1947-1949 роках кафедру очолював к.т.н., доцент А.А. Зінченко; у 1949-1951 роках – к.т.н., доцент О.Г. Матвієнко, а в період з 1951 р. по 1959 р. кафедрою керував к.т.н., доцент Л.С. Хейфец. З 1959 р. по 1970 рік кафедру очолював к.т.н., доц. Сухарніков В.М.; у 1970 –1978 роках та з1994 р. по 1999 рік завідуючим кафедрою був д.т.н., проф. Комаров А.О.; в період 1978 –1984 рік кафедру очолював к.т.н., проф. Германчук Ф.К.; з 1984 р. по 1994 рік кафедрою керував д.т.н., проф. Черненко Ж.С.
З 1999 р. очолює кафедру доктор технічних наук, професор Дмитрієв Сергій Олексійович, Лауреат Державної премії України в галузі науки (2009 р.), спеціаліст з питань діагностування авіаційних ГТД.
Кафедра задіяна в навчальному процесі на 2 факультетах (літальних апаратів та механіко-енергетичному) та 2 інститутах (післядипломного та заочного і дистанційного навчання) університету. Кафедра відповідальна за підготовку та випуск авіафахівців.
Кафедра стала базою для заснування кафедр: ремонту ПС і АД, економіки цивільної авіації, пально-мастильних матеріалів, безпеки польотів.
Матеріальну базу кафедри складають 5 навчальних лабораторій та 2 кабінети, а також Навчально-дослідний інженерно-авіаційний центр. На базі кафедри працює науково-дослідний центр “Експлуатаційна надійність авіаційної техніки”.
Історія становлення кафедри.
Інженерно-авіаційна служба цивільної авіації пройшла великий і складний шлях розвитку. Її організаційна структура, методи технічного обслуговування і підготовка повітряних суден до польоту безперервно змінювались і удосконалювались. Вони обумовлювались на кожному історичному етапі перш за все рівнем розвитку авіаційної техніки і засобів технічного обслуговування, організаційною структурою льотних підрозділів, обсягом і змістом льотної роботи. Цивільна авіація почала свою діяльність у 1923 році. Але зародження інженерно-авіаційної служби слід віднести до пори організації військової авіації, тобто до 1910-1911 рр. В цей час вже створювались військові авіаційні загони і льотні школи в Гатчині та Севастополі. В ті часи кожний літак обслуговувався закріпленим одним або двома мотористами. Методи технічного обслуговування авіаційної техніки були недосконалі. Майже всі роботи з технічного обслуговування літаків виконувались вручну. Комплектування інженерних посад робилося з числа механіків-практиків або осіб, які мали загально технічну освіту.

Бурхливе  зростання  авіації в усьому світі, в тому числі і в Радянському Союзі, у 20-х, а особливо у 30-х роках, призвело також до удосконалення методів її технічного обслуговування, організаційної структури експлуатаційно-технічної служби, появи засобів механізації.
Тому конче потрібними стали кваліфіковані інженерно-технічні кадри, які б проводили відповідну інженерну політику з технічного обслуговування літаків. З цією метою 25 серпня 1933 року був заснований Київський авіаційний інститут, а в ньому була відкрита кафедра під назвою “Технічна експлуатація і ремонт літаків і моторів”, спадкоємницею якої стала сучасна кафедра Збереження льотної придатності авіаційної техніки.
В стислий термін новоутворений Київський авіаційний інститут було укомплектовано викладацьким та учбово-допоміжним персоналом, на перший курс було прийнято 142 студенти.
Першим завідувачем (начальником) кафедри був призначений доцент Лавров Олександр Михайлович. Керівництво кафедри приділяло значну увагу навчальним дисциплінам кафедри з підготовки спеціалістів для Цивільного Повітряного Флоту. Свідченням цього є програма курсу “Технічна експлуатація літаків та моторів” експлуатаційного факультету.
Студенти КІІЦПФ на учбовому аеродромі. 1952 р.

В другій половині 50-х та 60-х роках у Радянському Союзі почалась масова експлуатація літаків з турбореактивними і турбогвинтовими двигунами (Ту-104, Іл-18, Ан-10, Ту-114, Ту-124, Ан-24). Значно підвищились обсяги пасажирських та вантажних перевезень. У всіх республіканських, крайових, обласних центрах та в деяких значних містах будувались сучасні аеропорти та експлуатаційні підприємства. Значно зросла потреба у фахівцях з експлуатації авіатехніки. Разом з інститутом розвивалась і кафедра. Викладачі, які прийшли раніше, захистили кандидатські дисертації. На викладацьку роботу прийшли декілька фахівців, які одержали великий досвід експлуатації літаків з турбореактивними та турбогвинтовими двигунами (Германчук Ф.К., Давиденко М.Ф., Гелетуха Г.Н. Скрипка В.Ф., Комарович В.М., Романюк Е.М.). На кафедрі успішно розвивалась науково-матеріальна база та нові наукові напрямки, тісно зв’язані з потребами експлуатації, такі, як “Аналіз критеріїв якості експлуатації”, “Методи та засоби підвищення ресурсу засобів гальмування”, “Методи підвищення економічності технічного обслуговування”, “Методи оцінки технічного стану ресурсів повітряних суден і авіадвигунів” та ін. Кафедру очолив висококваліфікований фахівець з експлуатації авіаційної техніки, випускник перших випусків інституту, який досяг посади головного інженера територіального управління ЦА і працював на цій посаді в трьох управліннях Радянського Союзу – Сухарніков Василь Миколайович. Успішно діяла аспірантура, в якій навчались і потім захистили кандидатські дисертації викладачі Баканов Є.О., Тугарінов О.С., Лі В.Х.
Протягом всього часу кафедра є випускаючою за спеціальністю “ТЕЛА і АД”, веде курсове та дипломне проектування зі студентами (стаціонарного, вечірнього та заочного навчання). В 1966-1967 р.р. в зв’язку з великим  обсягом робіт з технічного обслуговування авіаційної техніки і широким обслуговуванням авіації в народному господарстві виникла необхідність внести корективи в існуючу організаційну структуру інженерно-авіаційної служби експлуатаційних підприємств. Багато ЛЕРМ у крупних аеропортах на цей час за обсягом робіт, штатній чисельності інженерно-технічного складу, організації праці вже давно переросли організаційні форми майстерень. Вони перетворились у великі, технічно оснащені бази технічного обслуговування і підготовки повітряних суден до польоту. У зв’язку з необхідністю подальшого поліпшення організації і якості робіт з технічного обслуговування авіаційної техніки, створення більш сприятливих умов для використання зроблена реорганізація ЛЕРМ в авіаційно-технічні бази (АТБ) і розроблені нові організаційні структури в залежності від складу експлуатаційного підприємства. При цьому на АТБ покладені всі функції з організації та планування використання авіаційної техніки, забезпечення високої якості виконання регламентних робіт, планування всіх видів технічного обслуговування і регламенту, а також ведення технічної документації.
Потреба у фахівцях з експлуатації авіаційної техніки постійно зростала. Інститут відкрив декілька філій у регіонах країни. Цей період був також найбільш плідним для кафедри. Завідували кафедрою вчені, кожний з яких мав свою наукову школу, а саме: д.т.н., проф. Комаров Андрій Олександрович (1970-1978 рр.), Заслужений діяч науки і техніки СРСР і к.т.н., доц. Германчук Федір Купріянович (1978-1984 рр.).
У період з 1984 по 1994 рр. завідувач кафедри – науковий керівник НДР Черненко Жан Сергійович, д.т.н., проф., Лауреат Державної премії Ради Міністрів СРСР.
Цей період відзначається розвитком навчально-методичної роботи. Проводяться досліди з методів навчання, спрямованих на поліпшення якості підготовки спеціалістів, друкуються підручники, конспекти лекцій, методичні розробки.
В період 1994-1999 рр. кафедру знов очолював д.т.н., проф. Комаров Андрій Олександрович,  Заслужений діяч науки і техніки СРСР.
Головним завданням в цей період є переробка системи навчання під вимоги міжнародних стандартів освіти, пристосування системи технічної експлуатації під міжнародні стандарти системи збереження льотної придатності авіаційної техніки, яку проводить в своїй діяльності ІСАО.